4 груд. 2012 р.

Куцуруб: історію пишуть люди,



               


так називалася краєзнавча подорож, присвячена презентації альбомів з історії села Куцуруб. Протягом багатьох років збирав матеріал і займався оформленням альбомів Чоков Олександр Онисимович.  На початку зустрічі, голова сільської ради Ю.В. Себрук подякував голові ветеранської організації села О.О. Чокову за його копітку працю над створенням цього надзвичайно важливого літопису історичної пам'яті, адже розбудовувати успішне майбуття можна, лише спираючись на досвід та мудрість старших поколінь. А потім господиня закладу, бібліотекар Т.О. Бурдига-Ніколаєва провела для усіх запрошених, серед яких поряд з ветеранами були і представники більш молодшого покоління, школярі,   представники районної  бібліотеки, відділу культури РДА та місцевих ЗМІ, короткий екскурс в понад як двохсотрічну історію, починаючи від перших поселенців, і до подій Великої Вітчизняної війни. Пригадала легенди, пов'язані з походженням назви села.
А далі ведуча надала слово О.О. Чокову. Олександр Онисимович розповів, що роботу над пошуком матеріалів та оформленням перших 8 фотоальбомів, присвячених пам'яті земляків, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної, ветеранам війни та праці, кращим людям села розпочав ще у 80-х роках минулого століття, коли працював головою Куцурубської сільської ради, присвятивши їй близько 10 років. Потім, через ряд обставин ця праця була перервана, а з виходом на заслужений відпочинок та очоленням ветеранської організації, Олександр Онисимович її продовжив і протягом 2011-2012 р.р. на основі статей та фото з районної газети «Чорноморська зірка» («Колективіст Очаківщини»), обласних газет, фотографій, наданих мешканцями села,  підготував ще 5 альбомів, де, починаючи з 1945 і до 1992 року зосереджені цікаві матеріали про головні події з історії села. Він подякував усім, хто допомагав йому у цьому починанні – працівникам районної та сільської бібліотек, редакції «Чорноморської зірки» за надані інформаційні матеріали, вчителю історії Куцурубської ЗОШ Ларисі Миколаївні Горгуленко, яка разом зі своїми учнями допомагала проводити пошукову роботу,  сільській раді, керівництву СВК «Лиманський» - П.Г. Корнієнку та Х.З. Гемаєву за фінансову підтримку проекту.
А далі бібліотекар презентувала  слайд-перегляд альбомних матеріалів. На екрані одна за одною змінювалися фотографії та газетні статті: про те, як куцурубчани, зібравши власну та рештки колгоспної худоби, вперше після війни орали та засівали колгоспне поле. Як вирощували незвичні для півдня бавовну та цитрусові і таку нині малознайому нам культуру як чумиза. Як зводилися у селі нова контора  та будинок тваринника (до речі, з сауною та душевою, телевізором), як добудовувався новий корпус школи та двоповерховий Будинок культури, як земляки, рік за роком, збирали багаті врожаї зерна та винограду, збільшували надої та поголів'я корів, успішно грали у футбол та весело й змістовно відпочивали. Перший голова колгоспу Пілієв В.А.,  перша вчителька Лагун В.М., перший сільмаг і перша заасфальтована у селі вулиця… За усім цим - людські  долі, мрії та здобутки цілих поколінь.
Жваво перемовляючись, запрошені на захід ветерани впізнавали у чорно-білих фото рідних, друзів, знайомих та самих себе. І світлішали погляди, і нібито аж розгладжувалися зморшки та гордо розверталися плечі, і трохи щемило у горлі та потай змахувалася непрохана сльоза - то назустріч, прямо з екранного полотна до них крокувала їхня нелегка та така щаслива й незабутня молодість!..
  А потім ми разом з завідуючим  СБК Клепасом  О.М.   презентували також краєзнавчий доробок молодшого покоління - фільм юного куцурубчанина Максименко Артема, створений до Дня Перемоги і присвячений тим землякам, які у жорстокому двобої з ворогом відстоювали незалежність рідної землі, та тим, що назавжди залишилися лежати під чужими зорями.
На закінчення Вершиніна О.Й. (пенсіонерка, бувша завклубом) та директор центральної районної бібліотеки Я.А. Васькова подякували Олександру Онисимовичу за його плідну працю, таку важливу і необхідну, яка дасть змогу нащадкам завжди пам'ятати про звершення їх дідів  та прадідів, пишатися тими, хто власноруч творив історію малої батьківщини.
Захід закінчився, згас екран, та запрошені гості, чиї душі зігрівали незабутні спогади, не поспішали розходитися, - перегортали альбоми, фотографувалися на пам'ять про зустріч, а їхні серця були сповнені любові та вдячності до села, чиї затишні та уквітчані вулиці не раз  випускали їх у навколишній світ та завжди з теплотою приймали назад до рідної оселі. Бо хіба є на світі щось миліше та дорожче за рідний край?

Немає коментарів:

Дописати коментар