«Моє село – окраса України»
У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене – це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця, тут усе близьке і знайоме.
Село, мій рідний Куцуруб, в степовому роздоллі між лиманом й виноградними полями красується вже 265 років, його довгі, рівні вулиці, затишні будиночки, котеджі та двохповерхові будівлі ховаються в густій зелені садків.
Рідне село. Звідси починається наша Батьківщина. На карті України можна знайти дуже багато сіл, які мають гарні, схожі назви: Іванівна, Кам`янка, Василівка та інші. А от село з назвою Куцуруб – лише одне.
Перші поселенці з`явилися тут у другій половині XVI століття. Заселяли землі втікачі з кріпацтва з Володимирівської губернії. Оселялися біля берегів і будували вриті у землю хати.
Звали тих жителів підпородні міщани. Вони не мали власної землі. Займалися рибальством, сільським господарством.
Існує версія про походження назви нашого села, яка переповідається, як правдива історія.
Нібито, 1756 коли цариця Катерина II їхала до Очакова (а від Очакова понад Дніпро – Бузьким лиманом стояли військові пости) вони особисто обходила пости. На одному з постів солдат на прізвище Куц настільки бездоганно ніс службу, що до штабу не пропустив навіть царицю. В нагороду за таку пильність Катерина дала йому золотий руб. Згодом, коли сюди почали селитися люди, то визначили це місце, як таке, де цариця дала Куцу руб. У подальшому, напевне, ці слова і закріпилися як назва села – Куцуруб.
З часом кількість населення збільшувалась. Східна частина мала назву Камши (першим оселився циган Камша), західна – Хутори.
Берег лимана, на якому розташовано село, дуже крутий і має багато різних ходів и провалів. Старі люди розповідають, що ці провали ведуть до великих підземних ходів, які ведуь до Турції. В кожному з них знаходиться карета, і кінь зроблені з чистого золота. Деякі мешканці шукали цей тайний підземний хід, але так і не знайшли. Розповідають, що тільки турки мають точні мапи и плани тих підземних ходів, і тільки вони можуть володіти тими скарбами.
У районі села відмічені могильник скіфського періоду V – II ст. до н.е. та скарб ольвійських монет IV ст. до н.е., а також знайдено поселення сарматського поселення.
На жаль, якихось матеріалів про дореволюційний Куцуруб знайти не вдалося.
.
У 1918 році загін партизан під керівництвом місцевого більшовика Павлюченка Бориса Ігнатовича, громив володіння поміщиків. У1919 році в селі був утворено ревком, головою якого був Мішуровський Федір Порфирович, а члени ревкому Прокіп Семенович Присяженко, Савелій Леонтійович Семенов та інші cеляни – бідняки.
У 1920 році було організовано партійну організацію, до якої увійшло 12 осіб, а у 1929 – комсомольську організацію.
У 1920 році у селі утворюється волость (голова волостної ради – Омельченко М.П.), комітет незаможніх селян (голова Яновський М.І.). Комітет мав великий вплив у селі, займався розподілом землі ( на кожного члена по 2,25га землі).
 |
| Голова колгоспу Пілієв В.А. |
У 1921 – 1923 роках були організовані перші трудові артелі – «Червона зірка», «Свій труд», «Нове життя», «Нова дорога».
У своїх господарствах селяни використовували премитивні знаряддя праці: серпи, коси, молотили котками та ціпами. Тяглової сили – коней, волів, не вистачало. Праця була малопродуктивна. Тому у жовтні 1927 року були утворені 3 товариства зі спільної обробки землі (СОЗ): «Незаможний», який очолював Лагун І.М. До товариства входили 19 бідних господарств; «Червоний партизан» , який нараховував 19 бідняцьких господарств, очолював його Загребельний О.Й.; «Пролетарій» об’єднував 39 господарств, а очолював його Пілієв В.А.
На початку 30 років, коли почалася масова колективізація, на базі цих 3 господарств було утворено колгосп «Червоний партизан», головою якого було обрано Пілієва Володимира Арсентійовича, який був незмінним керівником протягом 25 років.
У 1930 році було створено рибколгосп «Перше травня» (76 рибалок), який очолив Бондаренко Дмитро Федорович.
У 1932 році на полях колгоспу з`явився новий трактор, молотарка.
На початку війни із місцевих жителів були утворені загони народного ополчення, які тримали оборону. Почалася евакуація населення і власності колгоспу, але ворог відрізав шлях. У серпні 1941 року село окупували загарбники.
256 односельчан пішли на фронт захищати Батьківщину. 114 куцурубчан віддали своє життя за Перемогу. Орденами і медалями нагороджено 132 чоловіка. « За самовіданну працю у період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років» нагороджено 72 куцурубчан. Під час окупації гітлеровці пограбували і розрушили весь сільгозінвентар, клуб, вивезли скотину.
30 вересня під час Березнєговато – Снігурівської операції радянських військ село було звільнене від захватчиків.
У 50 роках колгосп «Червоний партизан» очолювали Лукашенко Олександр Олександрович, та Журавко Віктор Данилович.
Сьогодні Куцуруб - адміністраційний центр ОТГ з населенням понад 7 тисячі чоловік.
До послуг жителів 22 магазинів, їдальня, сільська бібліотека, відділення зв’язку, ощадна каса.
На території села діє Свято – Троїцька православна церква Московського Патріархату.
Є нас і невеличкий народознавчий музей. Тут зберігаються експонати, як часточки історії Куцу- руба та його жителів.
У селі розміщена центральна садиба ТОВ «Агрофірми
« Лиманський» .
« Лиманський» .
З 1987 року агрофірма працює під керівництвом Скрипника Євгенія Андрійовича.
Євгеній Андрійович має державні нагороди – звання «Заслужений працівник сільського господарства України», нагороджений Почесною грамотою Верховної ради України, Почесною грамотою Миколаївської ОДА.
Провідна галузь господарства – виноградарство. Посадка високоврожайних сортів винограду та валовий збір якого, щорічно збільшується. Вирощують також зернові і технічні культури. Винопереробний завод виробляє виноматеріали для марочних і сухих вин.
В господарстві 285 працюючих, 2635,0 га. сільгоспугідь, біля 820 гектарів багаторічних насаджень (виноградники), 270 голів ВРХ.
У нас багато вулиць та невиличких вуличок, які носять назви Очаківська, Суворова, Франка, та інші. Та є у нас вулиця, яка названа ім`ям нашого односельця. Перша її назва – Виноградна . На цій вулиці у батьківському домі проживав Анатолій Пілієв. Він був міцним юнаком не тільки тілом, а й за характером, гарним товаришем, вірним другом. Попри те, що вже мав спортивний розряд з боротьби, постійно фізично загартовувався. А душа у нього була ніжна й романтична. Після школи Анатолій навчався у СПТУ, працював у радгоспі «Лиманський». 7 листопада 1987 року його призвали на службу. До Афганістану напросився сам. Через рік, 16 червня, його не стане, у дев’ятнадцять, під спекотним небом чужої країни, в одному з боїв, яким на війні не завжди ведеться рахунок…
В пам’ять про Анатолія його рідну вулицю
Виноградну перейменовано і тепер вона вул. Пілієва.
Пишається село своїми односельцями – доктором наук Лукашенком І.П., майстрами спорту Валерієм та Олегом Журавками.
Журавко Валерій Вікторович, народився 17 вересня 1947, — футболіст, Заслужений тренер України з футболу з 1992 року. Майстер спорту СРСР (1972).
Кар`єра: півзахисник, нападаючий в командах «Авангард» (Жовті води), «Суднобудівник» (Миколаїв). Приймав участь в 70 іграх. Забив 8 мячів у ворота :»Авангард» (Тернопіль), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Зоря» (Луганськ), СКА (київ), «Зірка» (Тирасполь), «Локомотив» (Херсон).
Багата земля народними талантами. Серед них наш поет – земляк Юрій Васильович Зіньковський.
Юрій Зіньковський
( уривок із вірша)
Куцуруб
Де минуле віки у грядущину стелить,
Де здружились навіки вода і зело –
Куцуруб, Куцуруб! – між лиманом і степом
Наймиліше з усіх українське село.
І затухлі роки мені згадки озвучать,
І схолонула даль знову літом стає -
Тут колись я малим вибирався на кручі
І вдивлявся у синь, як в майбутнє своє .
У глибинах твоїх – мого роду коріння,
На стежинах твоїх – мої перші сліди…
Із найдальших усюд, як в свої володіння,
Неодмінно душа завертала сюди.
Народило мене і на ноги звело,
Куцуруб, Куцуруб! Між лиманом і степом
Наймиліше з усіх українське село.
На початку травня 2015 р. розпочався процес утворення Куцурубської об’єднаної територіальної громади шляхом об’єднання з власної ініціативи двох суміжних громад й прийняття відповідних рішень Куцурубською (с. Куцуруб) та Іванівською (с. Іванівка, с. Яселка) сільськими радами.
Громада налічувала 3855 жителів, з яких 2285 чоловік проживають у с. Куцуруб, 1300 – с. Іванівка, 270 – с.Яселки.
25 жовтня 2015 року відбулися перші місцеві вибори для утворення Куцурубської об’єднаної територіальної громади.
Вони проходили вже на новій територіальній основі новоствореної адміністративно-територіальної одиниці.
03 листопада 2015р. в нашій об'єднаній громаді відбулася перша сесія першого скликання на якій було прийнято рішення щодо всіх питань, які визначили правове й організаційне підґрунтя для подальшої роботи сільської ради . Наша громада довірила дбати про свою кращу долю 14 сільським депутатам.
До Куцурубської сільської ради об’єднаної територіальної громади обрано 11 жінок та 3 чоловіків. Середній «депутатський вік» - 34 роки. Раніше, до об’єднання, у кожній – Іванівській та Куцурубській сільських радах було по 16 депутатів.
18 грудня 2016 року відбулися місцеві вибори для новоутвореної Куцурубської об’єднаної територіальної громади. До нашої громади приєднались наступні села:
с. Дмитрівка, с.Острівка ( с. Матросівка, с. Черовне Парутине), с.Солончаки ( с. Дніпровське) та с. Парутине (с. Кателине, с.Прибузьке).
Взагалі в нашу громаду входять 12 населених пунктів.
Новоутворена громада налічує 8792 жителів, з яких 2285 чоловік проживають у с. Куцуруб, 1300 – с. Іванівка, 270 – с.Яселки, 601 – с.Солончаки, 208 - с. Дніпровське, 1190 – с. Дмитрівка, 266 – с. Матросівка, 302 – с. Острівка, 320 – с. Червоне Парутине, 1776 – с. Парутине, 114 – с. Кателино, 160 – с. Прибузьке.
Площа громади складає 850,924 м2.
Як добре знати історію свого села. Дякую.
ВідповістиВидалитиОчень хорошо написано про наше село. Спасибо
ВідповістиВидалитиВсё просто здорово!!! Низкий уклон создателям блога.!
ВідповістиВидалитиДякую за гарні відгуки про мою роботу!
ВідповістиВидалити