Всесвітній день поезії

           

   21 березня світова спільнота відзначає Всесвітній день поезії, який був  проголошений  делегатами 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році.    Метою встановлення цієї  дати Генеральною конференцією ЮНЕСКО було привернути увагу суспільства до поетичної спадщини та необхідності звернення до неї у виховній і просвітницькій діяльності.  Цей день відзначають щорічно. Нові видання, виставки, поетичні конкурси, виступи поетів повертають нас у світ слова, що пробуджує в душі найкращі почуття.

До цієї дати  19 березня на  районному радіо "Очаківська нива" 

була записана радіопередача, в якій я розповідала про поетів нашого рідного краю.

Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! Чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? Або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. Як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? Так ніжно розповідати про кохання та гостро — про нанависть та ревнощі?   Дотепер немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить: “Не люблю віршів всіляких поетів!”, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.  
  9 березня відзначалося 90 років із дати заснування Очаківського району. Обєднавши ці дві дати ми хочемо сьогодні вам розповісти про наших поетів – земляків, їх творчість та про наш край у поетичному слові.  
   Любов до рідної Відчизни починається з любові до свого села й міста, рідної історії та природи, до своїх предків і земляків .  Так само і поет  виростає з рідної землі завдяки любові до неї.

   Нелегка історична доля степів Причорномор`я   народжувала людей не тільки  мужніх, витривалих, працьовитих але й голосистих,  пісенних,   талановитих. Шедеврами народної творчості: думами і піснями – входив наш край в українську поезію. Численні штурми Очакова українськими козаками полонили уяву багатьох середньовічних і пізніших  - польських і  українських поетів. А молодий Тарас Шевченко своєю творчою уявою генія викликав до життя і назавжди закарбував  в українській літературі морські походи козаків.

   Починаючи з останнього і остаточного штурму Очакова суворовськими воїнами і запорожцями, ввійшов наш край і в російську поезію,  залишившись у ній назавжди першими незабутніми рядками Гаврила Державіна.

  Проте в дореволюційній творчості знаходимо не так уже й багато творів про наш край. Та ось революційні події 1905 року розбудили всю тодішню імперію, і коли на острові Березань прогримів залп, спрямований у груди Петра Шмідта і його соратників, першим поетичним відгуком на це вбивство став вірш миколаївця Миколи Аркаса.

  Нові часи – нові пісні. Степовий край з його героїчною історією збагатив новими враженнями і  став однією з сторінок творчості  Степана Крижанівського, Арона Копштейна,  Бориса Пастернака, Тереня Масенко,  Дмитра Креміня, Еміля Январьова, Марка Лисянського, та багатьох інших поетів.  

  А що вже казати про поетів, які тут народилися чи виросли, чиї перші юнацькі рядки написані саме тут, під сліпучим чорноморським сонцем. Григорій  Громовий, Аркадій Редкинський, Юрій Зіньковський, Анатолій Бєлявцев – ось невеликий список тих, хто  оспівував  і оспівує  наш край.

Послухайте, будь – ласка, яким  постає  рідний  край з під пера Валерія Юрьєва:

І безодня води, і безодня небес,

І між ними вітрило, похилене в поле.

Пшениці палахтять, крутить вуса овес,

І дівча з козеням на крутому подолі,

І дроти, наче нерви, натужно гудуть,

І машини гудуть, і дорога без краю…

       Глибока синівська любов до  батьків, рідного краю та села  - це основна тема поезії  Юрія Зіньковського, він відомий  жителям Очаківщини,  як людина, що присвятила все своє життя вивченню історії свого рідного краю і увіковіченню знаменитих історичних подій поетичним словом.

  Поет пише про прості звичайні речі, про світ, який його оточує, про все те далеке  і близьке, яке поза часом та простором і залишило глибокий слід   і в памяті і в серці.

  

По цій стежині ти колись ходило,
По ній, мабуть, і збігло назавжди...
А полини і досі сивим димом
Усе пливуть по глині до води.

Іду, дитинство, милим твоїм слідом,
Як подих твій, назустріч вітерець.
І пахне знов далеким твоїм літом
За полином невидимий чебрець.

І знов та сама тиша вечорова,
І знов за кручі сонечко сіда.
Немов було усе це тільки вчора,
Немов літа не випила вода.

І на горі, на глинистому схилі,
Де, може, й стався часу перелом,
Мені махне, як мамина хустина,
Стрімкої чайки трепетне крило.

   Сьогоднішній день нашого краю – в   сьогоднішніх віршах поетів Очаківщини.  Молодий та надзвичайно талановитий  Сергій Зубець, лауреат міжнародної української премії ім.. О . Гончара, якого визначає надзвичайна щирість, простота і ясність висловлення і одночасно з цим – складне, філософське світосприйняття.  

  Витончена, емоційна, проникнута глибокими почуттями поезія Ірини Реулець, дипломантки міжнародного конкурсу молодих   українських літераторів «Гранослов»,  проймає душу як неповторна музика Всесвіту. Її вірші, незважаючи на вік, зрілі і оригінальні.  Читаєш щемні рядки і серце сковане кригою щоденних турбот, огортає тепло ніжність.

 У віршах Євгена  Шемонаєва із Чорноморки – непроста доля людини, зраненої війною, її біль і переживання, в них історія краю, історія життя покоління, обпаленого війною.

…Війна прошуміла над нами

Над степом літав чорний крук,

Земля проросла бурянами,

 сумлінних чекаючи рук.

…Народу одвічная сила,

Усім перешкодам назло,

 З вогню і руїни створила

Заможнішим кожне село…

 Народно – пісенними мотивами наповнені задушевні й мелодійні вірші Наталії Мурленко, і це особлива риса її творчого доробку.  Любовні і патріотичні мотиви її поезії, напевне не залишать байдужими жодного читача.

Завмирає серце, мліють всі жінки

Як крокують гордо війскові моряки

А коли ще пісня дзвінко залуна

Ненька Україна з нами заспіва.

 У віршах Ганни Компанієць,  з Козирки – народна мудрість і ніжність душі, вболівання за долю України, за відродження її  духовності. Простими словами, щирими й задушевними, зрозумілими й близькими кожній людині, без зайвого пафосу вона зображає свою Відчизну, рідне село.

Моя земля, моя Козирка рідна!

Село над Бугом скромне і звичайне.

Я дуже хочу бути тебе гідна

І берегти твою історію прадавню.

 Особисто для мене стала відкриттям поезія Наталії Забенко, молодої і дуже обдарованої особистості.   Більшість знає її як чудового музиканта, співачку, а виявляється вона ще й вірші пише .  Для її поезій характерні романтичність, легкість сприйняття.  Всі вони пронизані щирістю і відвертістю. В них сутність, зміст життя автора. Її лірична героїня енергійна, і водночас – ніжна жіночна і вразлива.

Хай час  іде, нестримна мить,

Облиш, нехай світ зачекає.

Послухай: музика звучить…

Це  – вічне, інше все минає.

  Валентина Сидорюк, Тетяна Муравйова, Галина Параконна, Юлія Жукова, Вікторія Прокопець,  Раїса Шевцова, Ольга Шанько, Лариса Тихолаз, Олег Баран, Андрій  Горчаков, Галина Кириченко, Олександр Пєтухов, Борис Котов, Олександра Кожевнікова  - всі вони люблять свою рідну землю, свою малу батьківщину. Їх вірші наповнені цією любов’ю. Представляючи різні  стилі  і напрямки поезії вони єдині у своєму прагненні відродження поетичного слова на Очаківщині. І повірте, що  поети — це не просто люди, які займаються римуванням (хоча вірш може бути і без рими). Вони незвичайні люди. Талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного, а поезія — це стан їхньої душі. Коли цей стан співпадає зі станом читача, то поезія глибоко запам'ятовується, зачіпає душевні струни.

В рамках цієї передачі неможливо розповісти про всіх поетів нашого краю, їх творчість, зачитати їх вірші. Вони вимагають вдумливості, певного настрою душі та зосередженості. Адже кожен рядок – маленька палітра із великою гамою.

  А наостанок хочеться сказати: завітайте до будь – якої із бібліотек району та міста,  візьміть до рук книги поетів - земляків,  я впевнена,  що ви отримайте справжнє духовне та естетичне задоволення.