22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні, війни, яка забрала життя кожного п’ятого співвітчизника (всього ж загинуло понад 25 млн радянських громадян). Цей день встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України від 17 листопада 2000 року. Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу — Велика Вітчизняна, яка забрала життя кожного п’ятого співвітчизника. Цей день нагадує нам про всіх загиблих, закатованих у неволі, які померли в тилу від голоду та поневірянь. Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Ми сумуємо за всіма, хто віддав своє життя у цій війні.
Для нашого поета - земляка Юрія Зіньковського, це не просто дата. На його долю, як і на долю багатьох дітей війни випала втрата батька, важкі повоєнні роки.
Той день
До 75 – річчя початку війни
Скільки життя через біди не йде,
Скільки б життя ще
новим не боліло,
Нам не забути ніколи той день,
Те двадцять друге в червневу неділю.
Нам не забути ніколи той час,
Коли так рано, так болісно раптом,
Впали, посипались бомби на нас
Майже від крапки
облудного Пакту.
І заніміли від жаху серця,
Хоч не дійшло іще людям до тями,
Скільки вже стало початком кінця,
Скільки початків ще стануть кінцями.
Буде повістки писать військкомат,
Йти на війну будуть мирні ще люди,
Йти, щоб звитяжно вернутись назад,
Йти, щоб ніколи уже не вернути.
Сімдесят п’ять… Але
пам'ять жива
Робить далеке
близьким на повторі…
День, що найдовшим у році бува,
Рівним зробився найдовшому горю.
…Далі і далі страшна та біда,
Час яка й досі ще надвоє ділить.
Знов двадцять друге, лише – середа,
Та, що не до, а опісля неділі.
