Народився Арон Копштейн в Очакові 18 березня 1915 року. Період війн та катаклізмів жорстоко відбився на його дитинстві. Рано залишившись без батьків, А.Копштейн виховувався у херсонському дитячому будинку. З підліткових років Арон, як раніше прийнято було говорити, розпочав трудову діяльність. Він працював учнем у ремонтному цеху заводу Петровського, співробітничав у заводській багатотиражці. Тоді ж, у підліткові роки, в Херсоні починає писати
вірші.
У 1931 році, коли йому було шістнадцять, переїжджає до столиці. У Харкові юний поет активно включається у літературний процес.
Поетична діяльність А.Копштейна пройшла у чи не найбільш важкий для української літератури період і тривала в межах десяти років – з початку 30-их до початку 1940-го року.
Арон Копштейн прожив неповних двадцять п'ять років. За життя він написав і випустив шість поетичних книжок. По смерті побачило світ ще чотири збірки поета – "Синє море" (1941), "Вибрані твори" (1941), і значно пізніше – "Вибрані поезії" (1955) та "Поезії" (1966).
Назви його прижиттєвих книжок влучно передають специфіку поетового ставлення до життя й до свого місця у ньому.
Перша збірка "Хочемо, прагнемо, можемо" (1933) позначена юнацькою захопленістю усіма виявами оточуючого життя. У ній немає місця сумнівам, коливанням, будь-яким ваганням. Вона пройнята беззастережним оптимізмом, романтичною поезією побуту, виробничих дій, духовних поривань. Ці якості зберігаються й у наступних книжках Копштейна – "Розмова" (1934), "Вулиця Щорса" (1936), "Джерело" (1937), "Держава сонця" (1938). У першій збірці закладено основні мотиви, що пройшли крізь усю творчість поета. Далі з'являлися нові мотиви, образи, але провідна тональність поезії зберігалася незмінною.
Від народження А.Копштейн був надзвичайно обдарованою мистецькою особистістю. Він відчував, що йому не вистачає ґрунтовної літературної освіти, і тому восени 1939 року виїжджає до Москви навчатися у Літературному інституті. Гасло "хочемо, прагнемо, можемо" було для поета програмою власного розвою. Він хотів, прагнув, міг робити зміни на шляху власної творчості.
Нині, крізь призму ідей самоцінності особистості, мистецької неповторності, на межі ХХ – ХХI століть непросто зрозуміти, чому Арон Копштейн та інші студенти-письменники елітарного й столичного Літературного інституту добровільно вирушили на радянсько-фінську війну в складі лижного батальйону. Чи була в цьому необхідність? Для А.Копштейна, мабуть, була. Це було для нього продовженням мандрів і романтики – необхідних умов та якостей його поетичної творчості.
Неповних чверть століття прожив Арон Копштейн. Проте й через майже вісімдесят років після його смерті ми згадуємо поета й намагаємося досліджувати. А цей факт вже сам по собі багато чого вартий.
"Вічний творчий неспокій ніколи не покидав Копштейна", - згадував С.Крижанівський. Це напрочуд влучна характеристика всієї постаті поета. Він належав до тієї мистецької генерації, що могла бути запальною, некритичною, могла помилятися, приймати експресивні й несподівані рішення, могла служити фантомам і фантомним гаслам, але вона не вміла бути спокійною і жити в спокої.
А творчість – це і є неспокій. Безкінечний неспокій серця і душі.
