У повсякденному житті ми звикли до того, що відомих, незвичайних людей можна побачити по телевізору, прочитати про них в газеті чи журналі. Повірте, що це зовсім не так. Досить часто вони живуть поруч з нами.

 Якось увечері, блукаючи  по  всесвітній інтернетівській павутині натрапляю на ім’я:  Ігор Поліванов, село Куцуруб. Зайшовши на сайт журналу “Флорида”  (російсь- комовний журнал у Флориді,  США), читаю  колонку головного редактора журналу.  Він пише: "Пусть попробует мне кто-нибудь объяснить, как это выходит, что у меня, старого  журналюги и циника, вдруг  ком  к горлу и глаза влажнеют от такого вот простого текста: Мы боялись дедушки и не любили его. В наших глазах бабушка была доброй, а он злой, и когда он бывал дома, мы не осмеливались шуметь. Но дома он бывал мало. Летом он обычно нанимался охранять людские сады и огороды за селом, да и зимой он что-то охранял. Кажется, какой-то магазин. Помню, как утром он приходил с дежурства, садился к печке, снимал калоши, прошитые тонкой медной проволокой, затем ноговицы, ватные стеганые чулки и начинал охоту на вшей. Ноговицы, видно, привлекшие ценой,  обшитые марлей, он выворачивал наизнанку и в швах были хорошо видны светло-серые крупные вши с кровяными брюшками от дедушкиной крови. Представляю, как кусали они его всю ночь и как он мечтал об этой сладостной минуте мести. Зимними долгими вечерами он обычно неподвижно сидел у печки и о чем-то думал, и мы дети, иногда, за его спиной кривлялись, показывали ему язык и тихо хихикали. Лишь много позже я понял, что выжила наша семья в то время благодаря дедушке. Это - отрывок из рассказа Игоря Поливанова "Дед Захар". Откуда берется такой талант у человека без образования, да еще и инвалида, который с детства переболел костным туберкулезом. И какое-то село Куцуруб, какой-то Очаковский район... Как это все выходит?»

Здивувалась і дуже зацікавилась, бо насправді знала цю людину, а що він пише  дізналась вперше.

  Хто ж він -  Ігор Поліванов?  Народився  Ігор Петрович в 1934 роки в м. Новочеркаську, Ростовської області.  В перший рік Другої світової  війни загинув батько. У 1943 р. залишився і без матері, яка була засуджена по 58 статті і провела в таборах Магаданської області 13 років, після чого була реабілітована і звільнена. Виховувався у родичів. Отримав середню освіту. Працював в основному робітником-будівельником в різних районах  Радянського Союзу.    У 1989 році переїхав до України,  у село Куцуруб, де і мешкав до нині.   Разом з дружиною Валентиною Павлівною виростили трьох синів.

Коли в сімдесятих роках жили на півночі, написав першу повість. Йому вже йшов четвертий десяток, коли журнал "Дальний Восток" опублікував його розповідь. Писав,  але друкувався мало, було декілька  публікації у кримських газетах. То були важкі  роки  перебудови і країні було не до письменників, тому трохи зневірився у власних силах.  Молодший син Петро  через Internet дізнався про літературний конкурс  оголошений  журналом “Флорида”, та надіслав твори батька. Так,  у листопаді 2010 року, журнал вперше надрукував розповідь “Дід Захар”. Потім, вже у 2011 році вийшли “Жажда” та “Бремя вины”.  Знову ж таки, син,  виставив твори  батька на сайті  “Проза.ру”.  Пішли гарні  рецензії, відгуки. Це надало  автору   наснаги і впевненості  у майбутні творчі здобутки.

   Творчість  Ігоря Петровича – це своєрідна енциклопедія  про  цінність життя  і доброту... Написано здавалося б просто, але яскраво і зримо, і найголовніше в  творах  - людська душа, і любов до природи, і тепло, і печаль, і душевне страждання від недосконалості того, як все несправедливо влаштовано у світі.  Самородок - так ми говоримо про шматок чистого золота, знайденого у природі. Самородок - так називають і людину з вродженим великим талантом, засіяним чистим, золотим зерном своїх образів. Література  була б не можлива, якби її не зрощували такі самородки, як Ігор Поліванов.

Напевно, кожному з нас варто придивитись, озирнутися навколо себе: а раптом поруч з вами живе і працює така ж незвичайна людина, яка варта нашої уваги, гарного слова, подяки та поваги. І якщо ви таку людину знаєте, то розкажіть всім про неї.   

Сьогодні #пост_подяки за подаровані книги адресований Олександру Сапронову зі Львова!

Олександр Сапронов - історик, викладач, книжковий волонтер, який допомагає поповнити фонди бібліотек прифронтових областей та звільнених регіонів. Він відгукнувся на наше прохання і надіслав добірку чудових книг для читачів  КЗ "Куцурубська публічна бібліотека"

Отримала і свій виграш у групі Книжкові розіграші - 4 книги Ернеста Гемінґвея! Скоро буде новий розіграш, приєднуйтесь обов'язково!

Дякую пану Олександру за підтримку бібліотек, і всім тим, хто допомагає йому в цьому! Нехай Ваші добрі справи вертаються до Вас сторицею! 📚💙💛

Після технічної обробки кожної книжечки📖 її життя почнеться з першим дотиком та прочитаними сторінками наших користувачів

👬#приходь_дивись_читай👫

Миру нам усім!

 

 #Пост_подяка

Є така приказка: "Світ не без добрих людей". В її правдивості, я вкотре впевнилася.

Наша бібліотека отримала три посилки від Daria Panchuk (Дар'я Панчук) із Японії! Пані Дар`я - амбасадор української книги в Японії "Літературні вечорниці у Токіо", першого українського книжкового клубу Японії, який об'єднав закордонних українців у бажанні читати та популяризувати твори українських письменників в Азії.

Здивовані? Я теж здивувалася коли отримала повідомлення. Де Японія і де ми? Але коли людина хоче зробити добро, то їй і відстань між нами не може завадити.

Безмежно вдячні за дитячу літературу, книги М.Дочинця з автографом автора, та таку бажану книгу Г.Бабича, а також за оплату доставки Новою поштою. Дякую за небайдужість! Бажаю здоров'я, добробуту і наснаги на добрі справи!

 

Нова збірка

 Поезія… Яким чином в душі людини народжуються вірші? Як з'являється той дивний дар, що змушує прості слова звучати по-новому, а серце – битися сильніше? Як кількома поетичними рядками поету вдається відобразити цілий світ?   Складання віршів порівнянне з польотом птаха. Навчитися цьому неможливо, а ось зрозуміти поезію під силу кожному, тому що вірші – це сторінки життя, не вигаданого, а справжнього, прожитого й відчутого поетом до кінчиків пальців, до найглибших струн його душі...

 Презентуємо вам, наші читачі, нове видання в рамках програми "Рідного краю славетні імена" 

“...Якби ж то політати…”- неймовірно ліричні, щирі поетичні мініатюри, присвячені рідному краю, його людям, проблемам, які хвилюють сьогодні наші душі. У них яскраво проявляється самобутність та неповторність, щира любов до міста на морі - Очакова, та своєї малої Батьківщини, до мальовничого села Юрківка, на Київщині, де народилася і нині проживає Ніна Бачківська.

 У багатьох віршах Ніни Станіславівни рядки дзвенять болем за долю Вкраїни, її майбутнє. Цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути. Бо Україна для неї – це й блакитна стрічка лиману, безмежний простір моря, Очаківщина - прекрасна у будь-яку пору року. Краса мальовничої Київщини надихає авторку на поетичне відтворення її у віршах, читаєш – і ніби сам стаєш частиною цієї природи, розчиняєшся в її неповторних акварелях.

 Поетеса пропускає крізь себе не лише радість, а також біль і розчарування, тривогу і смуток – все те, що відобразилось на біографіях українців, кожної людини. Це, зокрема, і гіркий спогад про минуле, і про воїнів, які загинули в у сучасній війні, і сьогодення міста, яке живе під щоденними обстрілами. Такі наче прості слова, а так проймають, заходять у саму душу. Десь же віднайшла вона ті слова, які так гарно та мелодійно сплелися у вірші та так чітко і ясно змалювують людські почуття в усіх їх фарбах та відтінках!

 Доскіпливі критики, можливо знайдуть огріхи в мовній стилістиці, в римі та побудові деяких віршованих рядків, але авторка й не прагнула поставити себе на одні шаблі з професійними письменниками. Як каже пані Ніна про свою творчість: не претендую на звання поета, пишу від душі, і для душі.

 Маємо надію, що ця збірка Ніни Бачківської знайде свого читача, який полюбить її та зачитається кожним, таким чудовим, віршем.

Видавнича програма "Рідного краю славетні імена"

 В бібліотеці чимало щоденної роботи, яка непомітна нашим користувачам. Те, що займає багато часу, а користувач бачить лише кінцевий результат.

Один з  пріоритетних напрямків діяльності Куцурубської публічної бібліотеки - краєзнавча робота, це та кропітка, тривала діяльність, яка надає бібліотекам місцевого колориту, регіональної специфіки, самобутності. Минуле і сьогодення краю, села, досвід попередніх поколінь, їх традиції, побут, звичаї, природну своєрідність місцевості та багато іншого - все це є темою численних бібліотечних заходів та досліджень.

Бібліотека вже багато років є не тільки хранителем накопичених краєзнавчих цінностей, а й частково їх творцем. Виходячи з того, що краєзнавчий фонд поповнюється слабо, з'явилася необхідність видавати краєзнавчі тематичні збірники та альманахи, збірники віршів місцевих поетів і дайджести. З цією метою була розроблена Комплексна програма орієнтована на видавничу та просвітницьку діяльність #рідного_краю_славетні_імена.  Саме в цьому і унікальність даної програми, тому що на території громади тільки бібліотеки займаються виданням збірок творів місцевих поетів, оцифруванням історичних краєзнавчих документів.

  Перш ніж щось видавати, треба провести значну дослідницьку роботу, зібраний матеріал систематизувати, редагувати, оформити, роздрукувати, прошити і т.д. Наші роботи, це звісно не повноцінна поліграфія, це так би мовити «хенд мей», але від цього вони не стають гіршими, а навпаки – бо зроблені з душею. Так з 2017 року до сьогодні видано:

- альбом – вітання «Низький уклін Вам, вчителі мої!» (історія школи від дати заснування до сьогодення), присвячений 95 річчю Куцурубської ЗОШ (Куцурубська ПБ)

-  брошуру «Чоков Олександр Онисимович: «Мало любити свій рідний край, його треба ще знати!», про краєзнавця, голову ради ветеранів села (Куцурубська ПБ)

-  брошуру «Чокова Галина Іванівна – «Душа у нас ще молода…», про місцеву поетку (Куцурубська ПБ)

- брошура «Його серце б’ється на небі», про загиблого земляка, учасника АТО – Крука О.О. (Солончаківська СБФ)

- брошура «Мої шляхи» про колишнього директора школи Климанюка В.І. та збірка віршів Валентини Денисюк «Бабине літо» (Дмитрівська СБФ)

-  збірки прозових творів Поліванова І.П. «Бремя вины», «Ностальгия», «Послесловие» (Куцурубська ПБ);

-  збірка поезій Є. Пройденка «Автограф душі» (Куцурубська ПБ);

- біографічний фотонарис «Він наша гордість, наш поет», присвячений нашому видатному землякові, поетові Ю.В.Зіньковському (Куцурубська ПБ);

- збірка «Куцурубська громада: від села до села» - колективна робота всіх бібліотекарів громади, до якої увійшли історичні довідки про всі села громади та віршовані рядки поетів - земляків.

У 2018р. побачила світ збірка поета – земляка Зіньковського Ю. «Все зі мною». Це перша збірка автора, яка вийшла в рамках програми, за фінансової підтримки сільської ради. Збірка поповнила фонди всіх бібліотек громади, в тому числі і шкільних.

Незмінною популярністю користуються альбоми з історії села Куцуруб, особливо у тих, хтозавітав на гостину до рідного села. Їх у нас 11!  та тематичні папки,  які постійно доповнюються новими матеріалами, документами.

На останок зауважу, що ми дуже сподіваємося, що наша невелика часточка, внесена в краєзнавчу роботу сьогодні стане запорукою завтрашнього великого майбутнього.