Книги від УІК

73 свіженьких, тільки з типографій, гарних, різноманітних, сучасних книги від провідних видавництв України! Радіємо та щиро дякуємо Українському інституту книги за підтримку бібліотек!

Шановні користувачі, попереду на нас з вами чекають захоплюючі зустрічі з новими книгами, літературними героями, знайомства з новими письменниками, видавництвами і справжня насолода від читання!

Пост подяки

Дуже приємно, що в такий нелегкий час є такі люди, які роблять так багато для підростаючого покоління. І роблять це безкорисливо, доброзичливо, від усього серця. Ті, хто безоплатно передають книги у фонд бібліотеки- це люди, які чудово розуміють, як це важливо зараз, під час війни, щоб українські діти розвивались і читали сучасні, якісні українські книжки!
Щиро дякуємо за подаровані книги Тетяні Мінаковій, яка відгукнулася на наше прохання і надіслала добірку чудових книг для наших  читачів.
Пані Тетяно, безмежно вдячні вам за книги і за оплату доставки Новою поштою. Дякуємо за підтримку, розуміння і любов до бібліотек. Бажаю здоров'я, натхнення, добробуту і наснаги на добрі справи!

Наші видання

Весна - природа пробуджується від зимового сну, коли сонечко гріє наші серця, в душі піднесення та хочеться римувати. Поезія — це спосіб почути одне одного. Це можливість зафіксувати досвід і знайти відгук. Вірші стають способом знайти слова для пережитого, відчути підтримку і взаєморозуміння.

У кожної людини є голос серця, але не кожен його розуміє, і майже ніхто його не чує. Все тому, що серце не вміє говорити словами. Воно говорить відчуттям. Це відчуття являє собою чисте джерело, з якого може напитися наша душа.

Збірка“Голос серця”  - калейдоскоп складних емоцій, які сьогодні безперервно переживає будь-яка мисляча людина. Вона відображає пошук сенсів у житті, у боротьбі з богами та людьми, водночас відчайдушно, а подекуди й з гумором.

Автори віршованих мініатюр - різні за статтю та фахом, життєвим досвідом та віком, найменшій із них - 10, а найстаршому – 82. Деякі імена знайомі нашим читачам, деякі - будуть відкриттям. Їх об`єднує любов до рідного краю та жага до життя, перевтілена у вірші, кожен із яких здатний знайти своє особливе місце у чиємусь серці.

Ніна Бачківська, Світлана Бачу, Ольга Ворончихіна, Юрій Зіньковський, Наталія Мрикало, Ольга Мохнач, Дудник Євген, Диняк Влада, Шишкіна Яна, Світлана Столяр пропускають крізь себе біль і розчарування, тривогу і смуток – все те, що відобразилось на біографіях українців, кожної людини. Це, зокрема, і гіркий досвід сьогодення нашої громади, яка живе під щоденними обстрілами. Такі наче прості слова, а так проймають, заходять у саму душу. У їхніх текстах багато гіркоти, і вони б хотіли замінити слово «війна» на багато інших слів. Але саме в їхніх віршах наш голос перетікає з нашого минулого та нинішнього — у наше майбутнє.

Маємо надію, що і ця збірка знайде свого читача, який полюбить її та зачитається кожним, таким чудовим, віршем.

  У повсякденному житті ми звикли до того, що відомих, незвичайних людей можна побачити по телевізору, прочитати про них в газеті чи журналі. Повірте, що це зовсім не так. Досить часто вони живуть поруч з нами.

 Якось увечері, блукаючи  по  всесвітній інтернетівській павутині натрапляю на ім’я:  Ігор Поліванов, село Куцуруб. Зайшовши на сайт журналу “Флорида”  (російсь- комовний журнал у Флориді,  США), читаю  колонку головного редактора журналу.  Він пише: "Пусть попробует мне кто-нибудь объяснить, как это выходит, что у меня, старого  журналюги и циника, вдруг  ком  к горлу и глаза влажнеют от такого вот простого текста: Мы боялись дедушки и не любили его. В наших глазах бабушка была доброй, а он злой, и когда он бывал дома, мы не осмеливались шуметь. Но дома он бывал мало. Летом он обычно нанимался охранять людские сады и огороды за селом, да и зимой он что-то охранял. Кажется, какой-то магазин. Помню, как утром он приходил с дежурства, садился к печке, снимал калоши, прошитые тонкой медной проволокой, затем ноговицы, ватные стеганые чулки и начинал охоту на вшей. Ноговицы, видно, привлекшие ценой,  обшитые марлей, он выворачивал наизнанку и в швах были хорошо видны светло-серые крупные вши с кровяными брюшками от дедушкиной крови. Представляю, как кусали они его всю ночь и как он мечтал об этой сладостной минуте мести. Зимними долгими вечерами он обычно неподвижно сидел у печки и о чем-то думал, и мы дети, иногда, за его спиной кривлялись, показывали ему язык и тихо хихикали. Лишь много позже я понял, что выжила наша семья в то время благодаря дедушке. Это - отрывок из рассказа Игоря Поливанова "Дед Захар". Откуда берется такой талант у человека без образования, да еще и инвалида, который с детства переболел костным туберкулезом. И какое-то село Куцуруб, какой-то Очаковский район... Как это все выходит?»

Здивувалась і дуже зацікавилась, бо насправді знала цю людину, а що він пише  дізналась вперше.

  Хто ж він -  Ігор Поліванов?  Народився  Ігор Петрович в 1934 роки в м. Новочеркаську, Ростовської області.  В перший рік Другої світової  війни загинув батько. У 1943 р. залишився і без матері, яка була засуджена по 58 статті і провела в таборах Магаданської області 13 років, після чого була реабілітована і звільнена. Виховувався у родичів. Отримав середню освіту. Працював в основному робітником-будівельником в різних районах  Радянського Союзу.    У 1989 році переїхав до України,  у село Куцуруб, де і мешкав до нині.   Разом з дружиною Валентиною Павлівною виростили трьох синів.

Коли в сімдесятих роках жили на півночі, написав першу повість. Йому вже йшов четвертий десяток, коли журнал "Дальний Восток" опублікував його розповідь. Писав,  але друкувався мало, було декілька  публікації у кримських газетах. То були важкі  роки  перебудови і країні було не до письменників, тому трохи зневірився у власних силах.  Молодший син Петро  через Internet дізнався про літературний конкурс  оголошений  журналом “Флорида”, та надіслав твори батька. Так,  у листопаді 2010 року, журнал вперше надрукував розповідь “Дід Захар”. Потім, вже у 2011 році вийшли “Жажда” та “Бремя вины”.  Знову ж таки, син,  виставив твори  батька на сайті  “Проза.ру”.  Пішли гарні  рецензії, відгуки. Це надало  автору   наснаги і впевненості  у майбутні творчі здобутки.

   Творчість  Ігоря Петровича – це своєрідна енциклопедія  про  цінність життя  і доброту... Написано здавалося б просто, але яскраво і зримо, і найголовніше в  творах  - людська душа, і любов до природи, і тепло, і печаль, і душевне страждання від недосконалості того, як все несправедливо влаштовано у світі.  Самородок - так ми говоримо про шматок чистого золота, знайденого у природі. Самородок - так називають і людину з вродженим великим талантом, засіяним чистим, золотим зерном своїх образів. Література  була б не можлива, якби її не зрощували такі самородки, як Ігор Поліванов.

Напевно, кожному з нас варто придивитись, озирнутися навколо себе: а раптом поруч з вами живе і працює така ж незвичайна людина, яка варта нашої уваги, гарного слова, подяки та поваги. І якщо ви таку людину знаєте, то розкажіть всім про неї.   

Сьогодні #пост_подяки за подаровані книги адресований Олександру Сапронову зі Львова!

Олександр Сапронов - історик, викладач, книжковий волонтер, який допомагає поповнити фонди бібліотек прифронтових областей та звільнених регіонів. Він відгукнувся на наше прохання і надіслав добірку чудових книг для читачів  КЗ "Куцурубська публічна бібліотека"

Отримала і свій виграш у групі Книжкові розіграші - 4 книги Ернеста Гемінґвея! Скоро буде новий розіграш, приєднуйтесь обов'язково!

Дякую пану Олександру за підтримку бібліотек, і всім тим, хто допомагає йому в цьому! Нехай Ваші добрі справи вертаються до Вас сторицею! 📚💙💛

Після технічної обробки кожної книжечки📖 її життя почнеться з першим дотиком та прочитаними сторінками наших користувачів

👬#приходь_дивись_читай👫

Миру нам усім!

 

 #Пост_подяка

Є така приказка: "Світ не без добрих людей". В її правдивості, я вкотре впевнилася.

Наша бібліотека отримала три посилки від Daria Panchuk (Дар'я Панчук) із Японії! Пані Дар`я - амбасадор української книги в Японії "Літературні вечорниці у Токіо", першого українського книжкового клубу Японії, який об'єднав закордонних українців у бажанні читати та популяризувати твори українських письменників в Азії.

Здивовані? Я теж здивувалася коли отримала повідомлення. Де Японія і де ми? Але коли людина хоче зробити добро, то їй і відстань між нами не може завадити.

Безмежно вдячні за дитячу літературу, книги М.Дочинця з автографом автора, та таку бажану книгу Г.Бабича, а також за оплату доставки Новою поштою. Дякую за небайдужість! Бажаю здоров'я, добробуту і наснаги на добрі справи!

 

Нова збірка

 Поезія… Яким чином в душі людини народжуються вірші? Як з'являється той дивний дар, що змушує прості слова звучати по-новому, а серце – битися сильніше? Як кількома поетичними рядками поету вдається відобразити цілий світ?   Складання віршів порівнянне з польотом птаха. Навчитися цьому неможливо, а ось зрозуміти поезію під силу кожному, тому що вірші – це сторінки життя, не вигаданого, а справжнього, прожитого й відчутого поетом до кінчиків пальців, до найглибших струн його душі...

 Презентуємо вам, наші читачі, нове видання в рамках програми "Рідного краю славетні імена" 

“...Якби ж то політати…”- неймовірно ліричні, щирі поетичні мініатюри, присвячені рідному краю, його людям, проблемам, які хвилюють сьогодні наші душі. У них яскраво проявляється самобутність та неповторність, щира любов до міста на морі - Очакова, та своєї малої Батьківщини, до мальовничого села Юрківка, на Київщині, де народилася і нині проживає Ніна Бачківська.

 У багатьох віршах Ніни Станіславівни рядки дзвенять болем за долю Вкраїни, її майбутнє. Цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути. Бо Україна для неї – це й блакитна стрічка лиману, безмежний простір моря, Очаківщина - прекрасна у будь-яку пору року. Краса мальовничої Київщини надихає авторку на поетичне відтворення її у віршах, читаєш – і ніби сам стаєш частиною цієї природи, розчиняєшся в її неповторних акварелях.

 Поетеса пропускає крізь себе не лише радість, а також біль і розчарування, тривогу і смуток – все те, що відобразилось на біографіях українців, кожної людини. Це, зокрема, і гіркий спогад про минуле, і про воїнів, які загинули в у сучасній війні, і сьогодення міста, яке живе під щоденними обстрілами. Такі наче прості слова, а так проймають, заходять у саму душу. Десь же віднайшла вона ті слова, які так гарно та мелодійно сплелися у вірші та так чітко і ясно змалювують людські почуття в усіх їх фарбах та відтінках!

 Доскіпливі критики, можливо знайдуть огріхи в мовній стилістиці, в римі та побудові деяких віршованих рядків, але авторка й не прагнула поставити себе на одні шаблі з професійними письменниками. Як каже пані Ніна про свою творчість: не претендую на звання поета, пишу від душі, і для душі.

 Маємо надію, що ця збірка Ніни Бачківської знайде свого читача, який полюбить її та зачитається кожним, таким чудовим, віршем.