Ю. Зіньковський
І БІЛЬ І ТОРЖЕСТВО
Про нього ще багато й не казали,
Він в небуття війну лиш тільки звів,
Той день весни, коли звитяжні залпи
Гриміли ще неначе бойові.
Все йти та йти – у цім життя ідея,
І тільки в цім і вись того, і глиб.
Щоб жить могли усі шістдесят дев`ять,
Чотири роки в битвах полягли.
І дата ця для нас назавжди славна
Іще з тієї славної весни.
І як зелені прапори у травня,
У дня цього червоні лиш вони.
На обелісках імена солдатські,
Але не тут діди наші й батьки…
Вклонись, Європо, всім могилам братським,
В яких лежать твої рятівники.
Заквилять знову спомин, мов чайки,
Полине пам'ять в грізну давнину…
І буде знов хвилиною мовчання
Наш найгірший спогад про війну.
Як місяць травень, травнем щоб стати,
І листя й цвіт зробив своїм єством,
Так обнялись у цім великім святі
І вічний біль, і вічне торжество.
